Дракончик Пунько на дрібку дивний. Він не вміє плюватися вогнем, як його родичі. І навіть пекучий хрін не допомагає роздмухати всередині полум’я. Щоразу, коли малий пнеться й крекоче, виходить… гучний пердь. Бути несхожим на інших — дуже сумно й прикро. І водночас весело та приємно, якщо поряд буде хтось, який, як і ти, на дрібку дивний. Пунько знайшов подругу-курочку, що гикає. І тепер разом вони виграють прегарну мелодію: гик-гик і пердь, пердь-пердь і гик.
З гумором про дружбу й прийняття себе
Маленький Пунько мешкає зі зграєю, де всі дракони вміють дихати вогнем. А в головного героя, як він не старається, виходить зовсім не вогонь, і зовсім не з того боку. Він уміє тільки пукати, страшенно комплексує та шукає способи дати раду цій біді.
Спершу над героєм сміються. Який же ти могутній змій, якщо вмієш тільки одне? Але згодом, коли дракони зустрічають курку, якій складно перестати гикати, вони всією зграєю намагаються допомогти бідолашній. Жодна з порад компанії не спрацьовує. Тоді Пунько зі своїм талантом смішить курку до сліз, і це допомагає героїні з її проблемою. Вони з куркою стають найкращими друзями. Так дракончик усвідомлює, що кожна особливість чи відмінність робить унікальним і завжди знайдеться той, хто її оцінить, навіть якщо для більшості вона видається химерною.
Відгуків немає, поки що.